Трофей Сігрейва
нагорода за інновації в транспорті на вшанування пам'яті про Генрі Сегрейва / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Трофе́й Сігре́йва (англ. Segrave Trophy) вручається щорічно громадянину Великої Британії, що продемонстрував «видатні навики, відвагу та ініціативу на суші, воді і у повітрі». Нагороду названо на честь Генрі Сігрейва, першої людини, яка одночасно володіла рекордами швидкості на суші і на воді[1]. Премію заснувала дружина Сігрейва, Доріс, яка була «сповнена рішучості продовжити його справу»[2][3]. Трофей, створений скульптором Гілбертом Баєсом[en][4], присуджується Королівським автомобільним клубом[en] щорічно з 1930 року[5]. Він не вручається, якщо, на думку комітету, не було достатньо серйозних досягнень, щоб заслужити нагороду. Серед колишніх спонсорів трофея були «Castrol[en]», «Ford» і «Aston Martin»[6][7].
Трофей Сігрейва англ. Segrave Trophy | ||||
Країна | Велика Британія | |||
---|---|---|---|---|
Тип | нагорода | |||
Вручає: | Королівський автомобільний клуб[en] | |||
Підстава | «За видатні навики, сміливість та ініціативу на землі, воді і у повітрі, дух пригод»[1] | |||
Статус | вручається | |||
Нагородження | ||||
Засновано: | 1930 | |||
Перше: | 1930 | |||
Нагороджені: | ||||
Категорія:Володарі Трофею Сігрейва (15) | ||||
Черговість | ||||
Сайт | royalautomobileclub.co.uk/motoring/trophies/the-segrave-trophy |
Першим володарем призу став уродженець Австралії Чарльз Кінгсфорд-Сміт, який наодинці перелетів з Ірландії до Ньюфаундленду через Атлантику за трохи більше ніж 31 годину. Він також виграв гонку Англія — Австралія у 1930 році, подолавши дистанцію наодинці за 13 днів[8]. Британська льотчиця Емі Джонсон стала першою жінкою, яка отримала трофей у 1932 році за її переліт з Лондона до Кейптауна літаком de Havilland Puss Moth[5]. З того часу нагороду отримали ще чотири жінки: Джин Баттен (1936 рік) за 11-денний переліт наодинці з Англії до Нової Зеландії, Фіона Гор[en] (1980 рік) за досягнення швидкості понад 100 миль за годину (160 км/ч) на воді, Єва Джексон (1987 рік) за переліт наодинці на надлегкому літаку[en] з Лондона до Сіднея і Луїза Ейткен-Вокер[en] (1990 рік) за перемогу у жіночому Кубку чемпіонату світу з ралі[5]. Трофей Сігрейва чотири рази вручався посмертно: Джеффрі де Хевілленду молодшому[en] (1946), Дональду Кемпбеллу[en] (1966), Брюсу Макларену (1969) і Джоуї Данлопу[en] (2000)[5]. Переможцем Segrave Trophy 2018 став водій з двома ампутованими кінцівками Біллі Монгер[en], який у свої 20 років став наймолодшим володарем нагороди[9].
Додаткова нагорода, медаль Сігрейва, також може бути вручена тим особам, які «зіграли фундаментальну роль у допомозі здобувачу трофею Сігрейва у досягненні мети»[10]. Пітер Дьюкейн[en] отримав медаль у 1939 році за розробку та виготовлення катера Blue Bird K4. Партнеру Брюса Макларена по команді Денні Гальму та їхньому головному механіку Кері Тейлору вручили медаль у 1969 році, коли їхня команда виграла усі перегони Can-Am сезону 1969 року[11]. У 1993 році автомобільний дизайнер Ерік Бродлі отримав медаль Сігрейва за роботу з Lola Cars. Марк Вілкінсон отримав медаль у 2001 році як другий пілом переможця трофею Тіма Еллісона, а леді Мосс, дружина Стірлінга Мосса, отримала її у 2005 році за підтримку свого чоловіка[5]. У 2013 році медалі вручили Вольфгангу Ульріху[en] (начальнику команди), Тому Крістенсену[en] і Лоїку Дювалю[en] (другим пілотам) з Audi, відзначивши їхню допомогу Алану Макнішу[10]. Засновник Carlin Motorsport[en] Тревор Карлін був нагороджений медаллю Сігрейва у 2018 році за допомогу Біллі Монгеру[en] у поверненні в автоспорт після травм[9].
Крім того, сертифікат досягнень Сігрейва може бути вручений особі, яка не є громадянином Великої Британії, але в іншому випадку могла би претендувати на визнання. Він був вручений лише один раз, у 2002 році, Бйорну Руне Гйелстену[en], котрий був помічником водного гонщика Стіва Кертіса[en][5].