Інфільтрація (тактика)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Інфільтра́ція (від лат. «in» — «в» і середньовіч. лат. «filtratio» — «проціджування») у військовій справі — це тактика, заснована на використанні легкої піхоти, що нападає на ар'єргард противника, відокремлює основні ворожі сили та залишає їх позаду себе для подальшого нападу частинами, що підходять з важчою зброєю. Солдати при цьому виявляють слабкі місця ворога та самостійно обирають цілі, шляхи та моменти для нападу, а також способи нападу. Це потребує високого рівня навичок та підготовки особового складу та має бути доповнене необхідним обладнанням та зброєю, щоб надати солдатам більше бойових можливостей на місцевості.
Здавна різновиди цієї піхотної тактики[en] використовувались застрільниками[en] та іррегулярними військами ще з часів античності, але лише як оборонна або вторинна тактика, тоді як вирішальні перемоги на полі бою досягалися ударною тактикою бою з використанням важкої піхоти[en] або важкої кінноти, як правило, штурмовою атакою проти основних сил противника. До початку сучасних воєн в основних європейських країнах сильно розвинулася оборонна вогнева міць, що зробило ударну тактику невигідною: втрати в живій силі при нападах були величезними. Під час Першої світової війни під час окопної війни більшість таких нападів закінчувалися повним провалом. Часто проводилися та зазвичай були успішними вилазки ворожими окопами, що здійснювалися невеликими групами досвідчених солдатів із використанням камуфлювання та прикриття, але вони не могли дати вирішальної переваги у війні.
Тактика інфільтрації розвивалася повільно протягом Першої світової війни та початку Другої світової війни, частково як спосіб перетворення цієї тактики переслідування[en] у вирішальну наступальну настанову. Спочатку для втілення цієї тактики на полі бою готували лише окремі спеціальні підрозділи, такі як німецькі штурмові загони[en]. До кінця Другої світової війни майже всі сухопутні війська великих держав були підготовлені та споряджені для застосування засобів тактики інфільтрації, хоча існували підрозділи, які займалися лише цим: командос, розвідувальні патрулі дальньої дії[en], рейнджери армії США, десантні та інші спецпідрозділи й сили, що застосовуються в іррегулярних війнах.
Коли інфільтраційна тактика під час Першої світової війни була властива тільки окремо навченим спеціальним групам вояків, зараз вона повністю введена як звичайний засіб сучасної маневреної війни, тактики «вогню та пересування» на рівні відділення, тому сьогодні цей термін не має чіткого визначення. Тактика інфільтрації не може бути стандартом у сучасному бою, де час на підготовку та тренування обмежений, наприклад, для ополчення або підрозділів строкової служби, або при відчайдушних нападах, де потрібен негайний успіх. Прикладом можуть служити німецькі фольксгренадери кінця Другої світової війни та японські банзай-напади того ж часу.