Історія Гібралтару
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Істо́рія Гібралта́ру, невеликого півострова на півдні Піренейського півострова поблизу протоки, яка з'єднує Середземне море з Атлантичним океаном, налічує понад 3000 років. За цей час півострів перетворився з давнього місця поклоніння в одне з найбільш укріплених місць Європи, за володіння яким велися запеклі бої[1]. Місто, яке виникло тут у Середньовіччі, неодноразово переживало облоги і штурми упродовж декількох століть.
Гібралтар був вперше заселений понад 50 000 років тому неандертальцями і, можливо, є одним з останніх місць, де вони мешкали, перш ніж зникнути приблизно 24 000 років тому. Письмова історія Гібралтару починається близько 950 року до н. е., коли поблизу оселилися фінікійці. Карфагеняни і римляни підносили тут молитви Геркулесу, вівтар якого, як передбачається, був влаштований на вершині Гібралтарської скелі, яка вважається одним із двох Геркулесових стовпів.
Гібралтар став частиною Вестготського королівства невдовзі після падіння Римської імперії, а потім у 711 році опинився під владою маврів. Вони, заснувавши тут перше постійне поселення, дали скелі назву Джебель Тарік (араб. جبل طارقجبل طارق — «Гора Таріка»), з якої згодом утворилася сучасна назва «Гібралтар». Християнське Кастильське королівство в 1309 році анексувало півострів, але в 1333-го знову віддало його маврам. Повернути Гібралтар вдалося тільки в 1462 році, коли він став частиною єдиного Іспанського королівства. Під владою Іспанії він залишався до 1704 року.
Під час Війни за іспанську спадщину англо-голландський флот, який виступав на боці Священної Римської імперії, завдав поразки іспанцям, і за Утрехтським мирним договором 1713 року Гібралтар відійшов Великій Британії.
Іспанія не полишала спроб повернути контроль над Гібралтаром, який Велика Британія оголосила коронною колонією. Але ні військові, ні дипломатичні, ні економічні заходи результату не дали. Гібралтар пережив облоги і сильні бомбардування під час трьох воєн між Іспанією і Великою Британією, але кожного разу вдавалося відбити напад. Остання облога у XVIII столітті стала чотирнадцятою за рахунком за 500 років.
Після Трафальгарської битви Гібралтар став основною базою в Піренейських війнах. У XIX і XX століттях колонія швидко розросталася, перетворюючись у найважливіше володіння Великої Британії на Середземномор'ї. Вона була ключовим портом для кораблів, які пливуть в Індію через Суецький канал. Тут до кінця XIX століття з'явилася дорога військово-морська база, яка стала основою гібралтарської економіки.
Приналежність Гібралтару британцям забезпечила союзникам контроль над входом у Середземне море під час Другої світової війни. Сили Німеччини, Італії і Вішістської Франції неодноразово атакували півострів, але без особливого успіху. Іспанський диктатор Франко не прийняв план нацистів окупувати Гібралтар, але після війни знову пред'явив претензії на цю територію.
У ході загострення спору Іспанія з 1969 по 1985 рік закрила кордон з Гібралтаром, перерізавши всі сполучення з півостровом. Іспанську позицію підтримували країни Латинської Америки, але Велика Британія і самі гібралтарці її не приймали. Обговорення статусу Гібралтару тривало, але до жодного рішення Британія та Іспанія прийти не змогли.
З 1985 року Гібралтар переживає значні зміни. У результаті скорочення британських сил на півострові, який більше не розглядається як важливий військовий об'єкт, змінилася структура економіки колонії. Тепер її основу складають туризм, фінансові послуги, обслуговування морських шляхів та інтернет-казино. Здебільшого Гібралтар користується внутрішнім самоуправлінням, має власний парламент і уряд. Велика Британія відповідає за оборону півострова і міжнародну політику. Завдяки успішній економіці Гібралтар є однією з найбагатших територій Європейського союзу.