Наваратна Шрініваса Раджарам
індійський математик, історик та лінгвіст / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Навара́тна Шрініва́са Раджара́м (англ. Navaratna Srinivasa Rajaram; 1943; Майсур, Британська Індія — 11 грудня 2019[2]) — індійський математик, історик та мовознавець, відомий публікаціями з історії Стародавньої Індії, зокрема з теорії «корінних аріїв», яка є предметом широкої полеміки в індійській політиці. Іноді писав у співавторстві з Девідом Фроулі[en]. Автор одного з варіантів розшифрування писемності долини Інду, не визнаного в науковій спільноті[3].
Наваратна Шрініваса Раджарам | |
---|---|
англ. Navaratna Srinivasa Rajaram | |
Народився |
1943 Майсур, Британська Індія, Британська імперія |
Помер |
11 грудня 2019(2019-12-11) Бенгалуру, Індія |
Країна | Індія |
Діяльність | автор, математик, історик, мовознавець |
Alma mater | Університет Індіани |
Галузь | математика, історія і індологія |
Науковий ступінь | доктор філософії |
Науковий керівник | Madan Lal Purid[1] |
У 1970-х роках здобув докторський ступінь з математики від Університету Індіани й опублікував низку наукових праць зі статистики[4][5], а в 1980-х роках — зі штучного інтелекту[6] та роботехніки[7].
Починаючи з 1984 року, працював науковим консультантом для НАСА. Одночасно досліджував зв'язки між ведичною математикою і математикою Стародавнього Єгипту та Вавилонії. Від 1990-х зайнявся вивченням наукової бази історії Стародавньої Індії. Автор статей і книг із історії Стародавньої Індії та археології, в яких критикує упередженість і євроцентричність традиційної індології та санскритології, висуваючи їй на противагу ідеологію «корінних аріїв», відповідну концепції «виходу індоєвропейців з Індії». На думку Раджарама,
Індологія являє собою «світську есхатологію» зведену навколо євроцентричного бачення світу… Її творцями рухали переважно європейські колоніальні та християнські місіонерські інтереси. |
Стверджує, що у своїх працях він викриває «брак наукової методології», яким страждає індологічна наука. Критикує процес, використовуючи який західні «індологи-місіонери» XIX століття прийшли до багатьох зі своїх висновків. Ставить питання про те, як це було можливо для прозелітичних європейських «індологів-місіонерів» XIX століття вивчати і створювати гіпотези з індійської історії, коли багато хто з них був «практично неписьменним» в індійських мовах, зокрема, навіть у такій фундаментальній класичній мові як санскрит. Закликає до використання «всіх наявних інструментів: від археології до інформатики» для «очищення павутини, створеної сумнівними лінгвістичними теоріями» в сучасному порівняльно-історичному мовознавстві та філології[8].
Зробив низку публікацій на тему індійської математики відповідно до «Сулба-сутр» та Вед. Його праці в галузі історії Індії та мовознавства багато вчених сприймають як «псевдонаукові»[9][10].