Позакорабельна діяльність
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Позакорабельна діяльністіь (ПКД), (англ. Extra-vehicular activity (EVA)), вихід в космос, (англ. spacewalk) — робота космонавта поза Землею і водночас поза космічним кораблем. Найчастіше ПКД називають роботу за межами корабля на орбіті Землі (вихід у відкритий космос), але також ПКД називають діяльність на поверхні Місяця. В пізніших місіях з висадкою на Місяць (Аполлон-15, -16, і -17) пілот командного модуля (ПКМ) на зворотному шляху виходив у відкритий космос, щоб забрати касети з плівкою, йому допомагав пілот місячного модуля (ПММ), який залишався у відкритому люці командного модуля. Це єдині виходи у відкритий космос здійснені в глибокому космосі між Землею і Місяцем.
У зв'язку з різними конструкціями ранніх космічних апаратів, американські та радянські космічні програми також по різному визначали ПКД. Радянські космічні кораблі мали окрему шлюзову камеру, тому вважалось, що ПКД починалась коли космонавт розгерметизував шлюз і опинився у вакуумі, а закінчилась коли закривався люк. Ранні американські космічні кораблі не мали шлюзової камери, тому для виходу в космос розгерметизовувався весь корабель, і виходом в космос вважався момент коли голова космонавта перебувала поза кораблем — стояча ПКД (СПКД) (англ. Stand-up extra-vehicular activity (SEVA)), коли астронавт не повністю виходив з корабля, але повністю залежав від системи життєзабезпечення скафандра, названа так оскільки астронавт «стояв» у відкритому люку, зазвичай щоб знімати кінокамерою або допомагати іншому космонавту.[1]
Нині початком ПКД в американців вважається перемикання позакорабельного мобільного обладнання (ПМО) (англ. Extravehicular Mobility Unit (EMU)) на живлення від батареї, а закінченням — початок наддуву.
Вихід може бути прив'язаним (космонавт з'єднаний з кораблем страхувальним фалом, який іноді може об'єднуватись зі шлангом подачі кисню (тоді його називають «пуповиною»), щоб повернутися в корабель необхідно докласти фізичних зусиль) або вільним.