Південно-Західна Русь
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Південно-Західна Русь (у російських істориків XIX століття також у формі Південно-Західна Росія[1]) — поширене в російській та українській[2][3] історичній літературі сукупне позначення Київської, Галицької, Волинської, Подільської та Чернігово-Сіверської земель, а також Буковини та Закарпаття[4].
Нейтральність цієї статті під сумнівом. (вересень 2019) |
Застосовується до періоду феодальної роздробленості Русі, а також до епохи приналежності цих земель до Великого князівства Литовського та Польського королівства (з 1569 — Речі Посполитої), Угорщини та Молдови.
При описі східнослов'янської міграції відомий історик Василь Ключевський протиставляє Південно-Західну Русь Північно-Східній, відзначаючи першу як джерело міграційних процесів домонгольського часу, її розорення степовими кочівниками, зниження політичного значення, а також подальшу долю під владою Литви та Польщі, відмінну від долі північно-східних руських земель[5].
Термін Південно-Західна Русь часто використовується в контексті другого етапу Батиєвої навали в 1239-1240[6], що послідувала за походами в Північно-Східну Русь в 1237-1238.
У деяких авторів зустрічається також використання поняття Південно-Західна Русь в більш вузькому сенсі, стосовно тільки до Галицько-Волинського князівства[7]. Землі середнього Подніпров'я при такому слововживанні звуться, як правило, Південною Руссю.