Територіальні претензії в Антарктиці
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
На сьогодні сім країн мають претензії на вісім територій Антарктики. Як правило, ці країни розміщають на цих землях свої науково-дослідні станції.
Вважається, що Міжнародна Антарктична Угода відкладає чи призупиняє ці претензії. Однак Стаття IV цієї угоди, в якій вони регламентуються, вказує лиш на те, що документ не стосується раніше заявлених претензій.
У ній вказано:
- Підписання Угоди не є відмовою від попередніх територіальних претензій.
- Угода не стосується претензій, заснованих на діяльності держав на території Антарктики.
- Угода не стосується права держав визнавати (чи не визнавати) інших територіальних претензій.
Угода регламентує нові претензії:
- Жодна діяльність після 1961 року в Антарктиці не є підставою для територіальної претензії.
- Жодної нової претензії заявляти не можна.
- Жодна з претензій не може розширюватися далі на інші території.
Радянський Союз і США зарезервували за собою право на нові вимоги, а надалі від них не відмовлялися (навіть Росія після розпаду СРСР), тож вони мають право на претензії й в майбутньому, якщо того забажають.
Претензії на території нижче 60° паралелі визнані лише країнами, які їх висунули. А проте, їх іноді відображають на картах Антарктики — та це не означає їх офіційне визнання.
Всі такі території, за винятком острова Петра I (див. нижче) є секторами, межі яких проходять по меридіанах. Щодо паралелей, північна межа усіх секторів, за винятком норвезького, є 60° паралель, яка не проходить через жодну ділянку суші, континенту чи острова, і також є північною межею Міжнародної Антарктичної Угоди. Південні межі усіх секторів, не враховуючи норвезького, сходяться в одну точку, Південний полюс.